Додому
:: Про мене ::
розсилка пегасів 
Словничок однієї пристрасті
Кохання – 1). це вікторина; 2). це (не)взаємний гіпноз.
Айстри – зірки, яким на небі затісно, а на землі боляче.
Байдужість – 1). (моя) це влада над відчаєм;
2). (Твоя) це відчуття безпеки;
Біль – це ознака того, що я все ще Тебе люблю.
Валіза – це двостулкова мушля, в яку хочеться сховати своє минуле і відіслати його в гості до щастя.
Вагання – це щохвилинне питання: “Бути чи не бути?”.
Весілля – 1). це солодке “Гірко!”;
2). це облітання пелюсток яблуні.
Випадок – це передумова закономірності.
Відважність – це гостроноса брунька наприкінці лютого.
Відвертість – це намагання повернути ключ у замку дверей чужої квартири.
Відчай – це втрата деревом останнього осіннього листка.
Віра – це вищий ступінь надії.
Вірш – 1). це не лист, не телефонна розмова, а все ж спілкування;
2). це самозасудження і винесення вироку, щоб отримати Твоє помилування.
Вірність – це марення про вічність.
Ворожіння – це спроба компромісу зі своєю долею.
Голос – це струмочок серед криги. Звідки витікає, туди і впадає.
Гордість – це передчасне розкриття парасолі перед початком зливи.
Дощ – 1). це жанр буднів, назва якого “сльози у прозі”.
2). це романтик із зав’язаними очима.
Душа – це ромашка, на якій постійно ворожиш Ти.
Життя – це тільки зустрічі й розлуки, а між ними – нічого більше.
Зайнятість – 1). це боязнь утратити свою свободу;
2). це тактовність байдужості.
Зима – 1). це падання білих мрій на брудний тротуар;
2). це передчуття народження;
3). це зупинка серця, щоб вдихнути глибше.
Зустріч – це коли нота “до” першої октави у Твоєму серці, а другої – у моєму.
Інтуїція – це гіпотеза, потребує доведення.
Квіти – це, в першу чергу, білі підсніжники.
Кохання – 1). це вікторина;
2). це (не)взаємний гіпноз.
Любов – це надія + віра + те, що дає нам Бог.
Метелик – це наївна віра у те, що вогонь віддає тепло не обпікаючи.
Ми – це неправильні дроби, які шукають спільний знаменник.
Місяць – це ніжність із плямами страху, що її не зрозуміють.
Мрія – це ескіз до картини, котру лінується намалювати дійсність.
Надія – це те, що залишається після роздумів.
Ожеледь – це ковзання по поверхні Твого “я” і постійне падання без Твоєї надійної руки.
Поезія – це почуття уголос.
Погляд – це зустріч вогню й вогнегасника.
Радість – це те, що передує зустрічі.
Рицар – це той, що на коні. А, власне, сьогодні і піший – рідкість.
Річка – 1). це бажання топитися після того, як тебе вже втопили у бездонних зіницях.
2). це вічне минання усього, крім кохання.
Сміх – це відкорковане шампанське.
Сніг – це довіра, яка розтане весною.
Сонце – це засліплення навіть удень.
Трагедія – це невдало зіграна комедія.
Туга – це ду-у-у-же туга речовина...
Усмішка – 1). це компенсація за самотність;
2). це миттєвий місток між двох берегів.
3). це “епіграф – ненаписаний вірш – епілог”.
Уява – це короткозорий дальтонік – невиліковно!
1996 рік
